Давним-давно, за часів Римської імперії, жив раб на ім’я Андрокл. Втомившись від жорстокості, яку він терпів, одного дня він утік і подався до лісу, шукаючи прихистку в тиші природи.
Блукаючи серед дерев, він почув моторошний рев. Переляканий, сховався за кущ… але побачене його приголомшило: величезний лев кульгав і стогнав від болю. Попри страх, Андрокл помітив, що лев не був агресивним — він страждав.
З мужністю й співчуттям Андрокл підійшов ближче й побачив велику колючу шпильку в лапі звіра. Не вагаючись, він обережно витягнув її та очистив рану. Лев, вдячний, лизнув його руку. Відтоді вони стали нерозлучними. Вони ділили печеру, їжу й тихі дні разом.
Але доля змінилася. Римські солдати знайшли Андрокла й заарештували за втечу. Кара була сувора: смертна — його мали кинути в Колізей проти дикого звіра задля розваги натовпу.
Настав день страти. Арена була заповнена. Натовп ревів. Ворота відчинилися… і на середину вискочив гігантський лев.
Та сталося неочікуване. Лев не напав. Він упізнав Андрокла. Підійшов, ніжно лизнув йому руку і ліг біля його ніг, немов відданий пес.
Натовп завмер. Імператор, зворушений побаченим, помилував Андрокла — і відпустив обох: і людину, і лева.
Мораль історії: вдячність — це могутня чеснота. Один акт доброти здатен пробудити навіть найсуворіше серце.
Начало
Помощь
Поиск
Пользователи
Общий список
Поиск пользователей
Вход
Регистрация