Діло було в 90-их. Якби мені хтось сказав віддати мою 6-ти, чи 8-ми річну дитину в село на канікули, де вона буде сидіти в рові і ліпити пляцки з болота (саме «Спартак», бо: лапух, болото, лапух, болото.... ), змішувати то болото з коров‘ячими какашками і відтворювати, власне, процес какання коровою, кидаючи ту мішанину об дорогу, і з якою зв‘язок буде раз в день по стаціонарному телефону і то тільки тоді, якщо після вісімки буде довгий гудок (бо то пішло з‘єднання і треба скоро набирати код міста і мамин робочий номер)...., то я б подумала, що то якась фантастика.
Але то всьо-навсього моє дитинство, де
...я навчилась кожен ранок позамітати хату («пілісосами будеш в своєму Львові жужіти»), взяти саморобну дерев‘яну швабру, правильно намотати на неї ганчірку (як орігамі, щоб не злітала), піти взяти відро, напомпати в студні води («добре помпай, шо ніц не їла? Най вода не тікає, скоренько !!») і помити всі підлоги без розводів.
...я навчилась спускатись в «півницю» без вивихання ніг. Підніматись з пивниці з трьома банками закруток також без травм. А також відрізняти «тамка дальше» від «тіво, шо ближче», щоб вийти звідти з правильними закрутками.
... я навчилась прати руками. То треба було на п‘єці загріти воду, все добре посокотати милом, дати постояти, піти напомпати холодної води відер з 5, принести їх, вилити в балію (алюмінієва величезна овальна миска), там все прополоскати, викрутити, розвішати, прищепити прищепками. Аж тоді можна загріти руки і відчути гордість!
... я навчилась пасти корову. Вставати в 5-тій раня, вдівати теплі шкарпета і ґумаки, всі свої сведри і в‘язані ласіни , брати хустку баби Юльки, патик і гнати корови на пасовиско. Плести вінки з ромашок, рахувати поодинокі машини, які проїжджають там далеко по трасі і не відчувати себе нудно в той час. Бо десь там коло хати хтось вже сі збирає на город, а ти лежиш в траві на хустці і балдієш.
... я навчилась цюпати буряки. «Мар‘ясю, візьми си їден рідочок і йди. То не є багато» - казали мені, а я кінця-краю не бачила в тому «рідочку»))) Зато загар сі чіпав, як має бути!
...я навчилась бігом летіти через ціле подвір‘я вночі в туалет, щоб мене не зжер бабай. Інколи не добігала і спинялась біля стайні, тихо заходила до сплячих коров, робила своє діло і ,якщо повезло і мене не били хвостом по крижах, коли я вставала, так само тихо летіла назад до хати)))
...я навчилась робити Мізерію. «Підеш намикаєш цибулі, пару вогерків, сир ту є, віджати тіко треба».
...я навчилась чистити бульбу тоннами; пити квасне молоко; розрізняти «куріта» від «качіт»; доїти корову; шукати яйця, щоб тебе не дзюбнула курка; тікати від індиків; казати «дай Боже щастя»; ходити до склепу; чекати неділі, бо то не треба ніц робити і приїде мама з татом; збирати жуки; робити з качанів кукурудзи ляльок; крутити волосся кульбабам в калюжі; робити собі причіпну косу з білих капронових ниток; складати дрова рівненько; замішувати свиням; спати під периною; вискладувати вишиті подушки; вимовляти слово «креденц»; лазити по сусідських городах за горохом; мочити ноги в потіку; їсти хліб з сметаною і цукром посипаним зверху; бавитись в продуктовий магазин сама з собою; будувати замки; лазити на стрих і лежати там в сіні; кататись на конях; бути роботящою...
Мені хоча б на день туди, бажано в неділю))) Головне, щоб після 8-ки був довгий гудок, бо це значить, що пішло з‘єднання...
© Мар‘яна Косаревич
Начало
Помощь
Поиск
Пользователи
Общий список
Поиск пользователей
Вход
Регистрация