Мій тато тримає пасіку. Сьогодні він показав мені відра з медом, які зібрав цього року. В одному з них, на самій поверхні, я побачив трьох маленьких бджіл. Вони були повністю покриті липким медом і ледь рухались. Я запитав, чи можемо їм допомогти. Тато зітхнув і сказав, що шансів у них немає — так буває під час збору меду.
Але я не міг змиритися. Нагадав йому його ж слова: якщо не можна врятувати — потрібно бодай полегшити біль. Нарешті, він погодився і витяг бджіл з меду. Ми поклали їх у невелику ємність і залишили на лавці біля вулика.
Через деякий час тато покликав мене подивитись. Навколо трьох маленьких бджілок вже зібралися інші — вони старанно очищали їх від меду, повертали до життя. Ще трохи згодом у контейнері залишилася лише одна, і її все ще доглядали її сестри. А коли ми йшли — контейнер був порожній.
Усі троє вижили.
Бо поруч були ті, хто не здався. Ті, хто вірив, що навіть якщо здається — все втрачено, шанс все ще є. Вони не дали їм померти.
🤝 Ця історія не лише про бджіл. Це про нас. Про те, як важливо бути поруч, коли іншим важко. Не опускати рук. Бо іноді — цього достатньо, щоб врятувати життя.
Начало
Помощь
Поиск
Пользователи
Общий список
Поиск пользователей
Вход
Регистрация
Последние сообщения