Начало
Помощь
Поиск
Пользователи
Общий список
Поиск пользователей
Вход
Регистрация
Последние сообщения1
Болталка и прочее... / Re: ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Последний ответ от Andrik Сегодня в 21:06:22 »
Українець, який урятував Відень. І, можливо, змінив історію всієї Європи.
15 липня 1683 року над Віднем нависла смертельна загроза.
До стін міста підійшла величезна армія Османської імперії — за різними оцінками, від 90 до 140 тисяч воїнів. Проти них стояли виснажені захисники, яких було в кілька разів менше.
Місто опинилося в повній облозі.
Запаси їжі танули.
Закінчувалися боєприпаси.
Щoдня турки підривали мури.
У Європі вже говорили, що падіння Відня — лише питання часу.
А разом із ним могла впасти й уся Центральна Європа.
Саме тоді історія зробила несподіваний поворот.
І його автором став українець.
Його звали Юрій Кульчицький.
Він народився в селі Кульчиці біля Самбора — землі, яка подарувала Україні не лише його, а й трьох козацьких гетьманів.
З дитинства він був допитливим, швидко опановував мови й добре розумів різні культури.
Юнаком потрапив на Запорозьку Січ, а згодом — до торговельних експедицій на Балкани й до Османської імперії.
Саме там він досконало вивчив турецьку мову, знав мусульманські звичаї, одяг, військові порядки й навіть манеру поведінки османів.
Тоді він ще не здогадувався, що саме ці знання одного дня врятують цілу столицю.
Коли турецьке військо замкнуло кільце навколо Відня, місто опинилося повністю відрізаним від світу.
Імператор уже залишив столицю.
Допомоги не було.
Командування не знало, чи союзні війська взагалі вирушили на порятунок.
Найстрашнішим був не голод.
Найстрашнішою була невідомість.
Було очевидно: хтось має пройти через десятки тисяч ворожих воїнів і передати листи союзникам.
А потім повернутися назад.
Це майже дорівнювало самогубству.
Добровольців майже не було.
Тоді вперед вийшов Юрій Кульчицький.
Разом зі своїм товаришем Юрієм Михайловичем він переодягнувся в турецький одяг.
Вони вільно говорили турецькою, знали молитви, звичаї та військові команди.
Кілька разів їх зупиняли османські вартові.
І щоразу Кульчицький настільки переконливо відповідав турецькою, що підозри зникали.
Так вони пройшли просто через величезний табір ворога.
Кур’єри дісталися союзного війська, передали повідомлення про критичне становище Відня й переконали командування негайно прискорити наступ.
Але найважче було попереду.
Потрібно було повернутися назад.
Більшість людей на таке не наважилася б.
Кульчицький повернувся.
І привіз до обложеного міста звістку, яку чекали тисячі людей:
допомога вже в дорозі.
Ця новина стала переломним моментом.
Захисники Відня перестали думати про капітуляцію.
Вони вирішили триматися до кінця.
12 вересня 1683 року об’єднане військо на чолі з польським королем Яном III Собеським розгромило османську армію.
Історики називають цю перемогу однією з найважливіших у європейській історії.
Вона зупинила подальший наступ Османської імперії на Захід.
У битві брали участь і українські козаки, які воювали у складі союзного війська.
За свою мужність Кульчицький отримав право самостійно обрати нагороду серед трофеїв, залишених османами.
Він не попросив золота.
Не попросив коштовностей.
Не попросив маєтків.
Його вибір здивував усіх.
Він попросив триста мішків кавових зерен.
Більшість австрійців навіть не розуміла, навіщо вони потрібні.
Дехто взагалі вважав їх кормом для верблюдів.
Але Кульчицький знав каву ще з часів перебування в Османській імперії.
Невдовзі він відкрив у Відні кав’ярню «Під синьою пляшкою».
Щоб зробити незвичний напій приємнішим для європейців, почав додавати до нього молоко й мед, а згодом — цукор.
Саме звідси бере початок легенда про знамениту віденську каву.
І хоча історики досі дискутують щодо окремих деталей цієї історії, саме ім’я Юрія Кульчицького вже понад три століття нерозривно пов’язане з народженням віденської кавової культури.
Австрія цього не забула.
У Відні є вулиця Kolschitzky-Gasse, названа на його честь.
На одному з будинків встановлено меморіальну дошку.
А неподалік стоїть пам’ятник українцеві — з кавником у руках.
Його ім’я знають екскурсоводи.
Його історію розповідають туристам.
Його вважають одним із символів міста.
Дивовижно, але в Україні про нього досі знають набагато менше, ніж у Відні.
А між тим історія Юрія Кульчицького — це нагадування про те, що українці століттями були не лише захисниками власної землі.
Вони допомагали рятувати й Європу.
Іноді — шаблею.
Іноді — розумом.
Іноді — сміливістю однієї людини, яка наважилася зробити те, що здавалося неможливим.
☕ Українець, який урятував Відень.
Українець, якому завдячує одна з найвідоміших кавових традицій світу.
Історія, яку варто пам’ятати не менше, ніж будь-яку гучну перемогу на полі бою
15 липня 1683 року над Віднем нависла смертельна загроза.
До стін міста підійшла величезна армія Османської імперії — за різними оцінками, від 90 до 140 тисяч воїнів. Проти них стояли виснажені захисники, яких було в кілька разів менше.
Місто опинилося в повній облозі.
Запаси їжі танули.
Закінчувалися боєприпаси.
Щoдня турки підривали мури.
У Європі вже говорили, що падіння Відня — лише питання часу.
А разом із ним могла впасти й уся Центральна Європа.
Саме тоді історія зробила несподіваний поворот.
І його автором став українець.
Його звали Юрій Кульчицький.
Він народився в селі Кульчиці біля Самбора — землі, яка подарувала Україні не лише його, а й трьох козацьких гетьманів.
З дитинства він був допитливим, швидко опановував мови й добре розумів різні культури.
Юнаком потрапив на Запорозьку Січ, а згодом — до торговельних експедицій на Балкани й до Османської імперії.
Саме там він досконало вивчив турецьку мову, знав мусульманські звичаї, одяг, військові порядки й навіть манеру поведінки османів.
Тоді він ще не здогадувався, що саме ці знання одного дня врятують цілу столицю.
Коли турецьке військо замкнуло кільце навколо Відня, місто опинилося повністю відрізаним від світу.
Імператор уже залишив столицю.
Допомоги не було.
Командування не знало, чи союзні війська взагалі вирушили на порятунок.
Найстрашнішим був не голод.
Найстрашнішою була невідомість.
Було очевидно: хтось має пройти через десятки тисяч ворожих воїнів і передати листи союзникам.
А потім повернутися назад.
Це майже дорівнювало самогубству.
Добровольців майже не було.
Тоді вперед вийшов Юрій Кульчицький.
Разом зі своїм товаришем Юрієм Михайловичем він переодягнувся в турецький одяг.
Вони вільно говорили турецькою, знали молитви, звичаї та військові команди.
Кілька разів їх зупиняли османські вартові.
І щоразу Кульчицький настільки переконливо відповідав турецькою, що підозри зникали.
Так вони пройшли просто через величезний табір ворога.
Кур’єри дісталися союзного війська, передали повідомлення про критичне становище Відня й переконали командування негайно прискорити наступ.
Але найважче було попереду.
Потрібно було повернутися назад.
Більшість людей на таке не наважилася б.
Кульчицький повернувся.
І привіз до обложеного міста звістку, яку чекали тисячі людей:
допомога вже в дорозі.
Ця новина стала переломним моментом.
Захисники Відня перестали думати про капітуляцію.
Вони вирішили триматися до кінця.
12 вересня 1683 року об’єднане військо на чолі з польським королем Яном III Собеським розгромило османську армію.
Історики називають цю перемогу однією з найважливіших у європейській історії.
Вона зупинила подальший наступ Османської імперії на Захід.
У битві брали участь і українські козаки, які воювали у складі союзного війська.
За свою мужність Кульчицький отримав право самостійно обрати нагороду серед трофеїв, залишених османами.
Він не попросив золота.
Не попросив коштовностей.
Не попросив маєтків.
Його вибір здивував усіх.
Він попросив триста мішків кавових зерен.
Більшість австрійців навіть не розуміла, навіщо вони потрібні.
Дехто взагалі вважав їх кормом для верблюдів.
Але Кульчицький знав каву ще з часів перебування в Османській імперії.
Невдовзі він відкрив у Відні кав’ярню «Під синьою пляшкою».
Щоб зробити незвичний напій приємнішим для європейців, почав додавати до нього молоко й мед, а згодом — цукор.
Саме звідси бере початок легенда про знамениту віденську каву.
І хоча історики досі дискутують щодо окремих деталей цієї історії, саме ім’я Юрія Кульчицького вже понад три століття нерозривно пов’язане з народженням віденської кавової культури.
Австрія цього не забула.
У Відні є вулиця Kolschitzky-Gasse, названа на його честь.
На одному з будинків встановлено меморіальну дошку.
А неподалік стоїть пам’ятник українцеві — з кавником у руках.
Його ім’я знають екскурсоводи.
Його історію розповідають туристам.
Його вважають одним із символів міста.
Дивовижно, але в Україні про нього досі знають набагато менше, ніж у Відні.
А між тим історія Юрія Кульчицького — це нагадування про те, що українці століттями були не лише захисниками власної землі.
Вони допомагали рятувати й Європу.
Іноді — шаблею.
Іноді — розумом.
Іноді — сміливістю однієї людини, яка наважилася зробити те, що здавалося неможливим.
☕ Українець, який урятував Відень.
Українець, якому завдячує одна з найвідоміших кавових традицій світу.
Історія, яку варто пам’ятати не менше, ніж будь-яку гучну перемогу на полі бою
